Главная страница 1страница 2 ... страница 10страница 11


ЗМІСТ

ПОЛІТИКА ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ І ОБ'ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ 1

Політична влада і політична система 6

Словник найбільш уживаних термінів: 8

Ресурси влади 8

Політико-правові: 8

ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ПОЛІТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ 9

Структура політичної діяльності 13

Процес прийняття політичних рішень: 13

стадії, учасники, форми політичних дій
13

Функції політичного маркетингу


14

ЛЮДИНА І ПОЛІТИКА 14

Політика і групи інтересів 18

ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ ТА НАЦІЇ ЯК СУБ”ЄКТИ ПОЛІТИКИ 21

Загальна характеристика політичної еліти 25

Держава і громадянське суспільство 26

СУЧАСНІ ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ ТА ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ 30

СЛОВНИК НАЙБІЛЬШ УЖИВАНИХ ТЕРМІНІВ 33

СУЧАСНІ ТЕОРІЇ ДЕМОКРАТІЇ 33

ДЕМОКРАТИЧНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ 35

ТОТАЛІТАРНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ 35

ВІДМІННОСТІ ТОТАЛІТАРИЗМУ І АВТОРИТАРИЗМУ 36

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ 37

Словник найбільш вживаних термінів 39

Політичні партії та партійні системи. 40




ПОЛІТИКА ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ І ОБ'ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ


План

1. Предмет, метод, функції політології.

2. Політика як суспільне явище

1. Виникнення і розвиток політології, як і всіх інших галузей суспільствознавства, зумовлені потребою знань, які допомагають людству й окремій особистості орієнтуватись в довколишньому світі, активно освоювати, перетворювати його, передбачати зміни, свідомо формувати політичну систему суспільства.

Виникнення і розвиток політології як науки є доволі складним, поступовим процесом. Початок теоретичного осмислення політики пов'язаний з іменами і творчістю найдавніших мислителів: Конфуція, Платона, Арістотеля, Ціцерона та інших. Саме Арістотель значною мірою заклав підвалини політології як самостійної науки, проте, в своїх дослідженнях, він не робив різниці між філософією, політикою та етикою. Проблема політичної влади в центрі політичних досліджень вперше була поставлена політичним діячем, мислителем ХVIст. Н.Макіавеллі. Тим самим політична думка підпорядковувалась вирішенню реальних практичних завдань.(див. схему 1).

В сучасній політології виокремлюють наступні стадії її становлення:

1-а - від часів Арістотеля до середини XIX ст (філософський період розвитку політології), 2-а - від середини XIX ст до закінчення Другої світової війни (емпіричний період розвитку науки, тобто опертий на практичний досвід); 3-я -від закінчення Другої світової війни до нині (період рефлексії, тобто критичного переосмислення всього арсеналу накопичених теоретичних та емпіричних знань та подальшого їх поглиблення).

Конституювання будь-якої науки вимагає визначення об'єкта, предмета, методів та її структури.

Об'єктом політології як науки є сфера політичних відносин, що включає сукупність усіх об'єктів політичної діяльності, або політика в її широкому розумінні (див. схему 2 -3).

Складнішим є визначення предмета політології. На сьогодні не існує єдиного підходу в його визначенні. Це зумовлено багатозначністю терміна "політика", а відтак і наявністю численних його тлумачень. Так, в англійській мові є два терміни для визначення політики:

- термін "політика" (роlісу) означає "результати дії уряду, тобто програми, рішення, дії владних структур";

- термін "політика (ро1itics) скоріше процес, пов'язаний з реалізацією і завоюванням державної влади в окремому суспільстві.

Це дає підстави одній частині вчених вважати, що предметом політології "скоріше" є вивчення держави, для інших предметом є "скоріше" вивчення влади.

Тлумачення політології як науки про державу, передусім, пов'язується з етимологією слова "політика"; адже слово "ро1is'" означає "місто", "місто-держава ", що безпосередньо вказує на просторові межі громадської діяльності та її предмет. В цьому випадку особливого значення набуває вивчення розмаїтих представницьких інституцій та урядових установ, політичної діяльності, зокрема примусу.

Проте такий "державознавчий" підхід викликає на думку ряду авторів ряд застережень:

- держава існувала не завжди; в деяких суспільствах ця інституція розглядається як досить нова і навіть тимчасова форма соціальної організації;

- функція примусу не обов'язково повинна вживатися при визначенні поняття держави, адже існують держави, які не мають влади (Ліван), або ж в яких реальною владою володіють кримінальні структури, на кшталт сіцілійської мафії.

Узагальнюючи, можна сказати, що головним недоліком при такому підході є бажання зробити предметом дослідження таку форму соціальної організації людства, яка культурно та історично може виявитися більш випадковою, ніж видається на перший погляд. В умовах процесу глобалізації в багатьох західних країнах спостерігається зміна повноважень держави на користь міжнародних та наднаціональних органів.

Аналізуючи співвідношення політики як науки про владу, ми можемо констатувати, що ми або маємо справу з тим таки "державознавським" підходом (бо в такому випадку політична наука досліджує досліджує, передусім, владні центри, безпосередньо або опосередковано пов'язані з виконанням функцій держави), або ризикуємо втратити з поля зору специфіку політики і зіткнутися з традиційними предметами дослідження, наприклад, загальної соціології.

Поряд з вище означеними, найбільш поширеними в світовій політичній науці, підходами до визначення предмету політології є універсалістсько-сумативний і аналітико-концептуальний.

Перший підхід (універсалістсько-сумативний) розглядає політологію як інтегральну науку, що інтерпретує різні аспекти філософських, соціологічних, економічних, юридичних досліджень політичних процесів та інститутів.

Другий (аналітико-концептуальний) - розглядає політологію як автономну науку, предметом якої є закономірності структури, функцій, розвитку політичного життя у всіх його проявах. У межах окресленого другим підходом предметного поля політології ми пропонуємо її визначити як раціональне відображення політичного життя, що являє собою систему знань про цілі, завдання, рушійні сили і зміст політичних процесів, про діяльність людей, партій, громадських об'єднань, держав у сфері політичних відносин.

Підсумовуючи вище сказане, зауважимо, що значні труднощі з визначенням предмета політології повинні скоріше залишати її проблемною наукою, ніж такою, яка за всяку ціну "прагне побудувати" свій предмет. Не слід забувати, що неможливо закріпити за політичною наукою певний предмет дослідження (держава, влада, панування і т. ін.), який не міг би вивчатися іншими науками. З огляду на це політологія повинна залишатися терпимою і визнавати за іншими науками, такими як соціологія, психологія, історія, антропологія, рівні можливості в поясненні проблем політики.

Усвідомлення проблемних питань політології відбувається через її кате­горіальний апарат. Категорії політології являють собою основоположні поняття, в яких розкриваються необхідні зв'язки, вузлові пункти науки. Вони виступають важливим засобом пізнання явищ політичної дійсності. До основних категорій політології належать: політика, влада, демократія, полі­тичні партії, політична культура, політичний процес та інше (див. схему 4).

Важливим для розуміння політичної науки є питання про її методологію. Оскільки за часом свого конституювання політологія є молодою наукою і має доволі'тісні зв'язки з іншими науками соціо-гуманітарного циклу, тому видається обгрунтованим, слідом за Бебиком В.М, назвати наступні методи дослідження з політології:

І. Загальнологічні: аналіз і синтез; індукція і дедукція; узагальнення; абстрагування.

II. Теоретичні: мислиннєвий експеримент; моделювання, математична формалізація, гіпотетичний перехід від абстракції до конкретності та інше.

III. Порівняльно-історичні: історичного опису; порівняльний, ретроспек­тивний, періодизації.

IV. Емпіричні, або біхевіористичні: спостереження, опитування, аналіз статистичних даних; контентаналіз, експеримент.

V. Системний, структурно-функціональний.

Виступаючи єдиною за своєю суттю наукою, політологія є внутрішньо диференційованою і включає в себе ряд більш спеціальних дисциплін. Як вважає німецький вчений Ноак, політична наука складається з політичної філософії, вчення про політичні інститути, політичної соціології та політичної антропології, теорії міжнародної політики, політичної екології і т. інш. (див. схему 5).

Значущість політичної науки для суспільства пояснюється: необхідністю утвердження достовірних знань про політику, об'єктивної інформації про політичні процеси; сприянням формуванню демократичної політичної культури в суспільстві; формуванням громадянськості; впливом на оптимізацію політичних процесів та політичних рішень.

Роль політичної науки реалізується завдяки таким її функціям як теоретико-пізнавальній (вивчення, систематизація, узагальнення і оцінка політичних явищ); методологічній (способи, методи і принципи теоретичного дослідження, політичної і практичної реалізації здобутих знань); світоглядній (утверджуються цінності, ідеали, норми цивілізованої політичної системи, політичної культури соціальних суб'єктів);

прогностичною (передбачення шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки); прикладній (вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної, організації політичних процесів); функції політичної соціалізації (забезпечує процес включення людини в політичну сферу життя суспільства і формування певного типу політичної культури), (див. схему 6).

Політологія як наука відрізняється від політології як навчальної дисципліни. Остання відбирає частину загальнотеоретичного і прикладного матеріалу з його подальшим опрацюванням і викладенням у доступній формі необхідного мінімуму наукових знань. Політична освіта спрямована на:

І/ вироблення раціоналістичного менталітету; 2/ завоювання норм і цінностей демократичної політичної культури; 3/ виховання таких властивостей як політична толерантність, готовність до компромісу і партнерства, схильність до консенсусу, 4/ набуття вміння цивілізовано захищати свої інтереси, вирішувати соціальні конфлікти; 5/ забезпечення громадянського миру та національної злагоди, утвердження у свідомості почуття громадянського обов'язку, відповідальності перед суспільством; 6/ формуванням свідомої повноправності особистості ( див. також схему 7).

2. На сьогоднішній день вважають, що історія людства вміщується у два мільйони років, які минули з часу появи австралопітеків. Лише півтора мільйона років по тому людиноподібні Гомо Еректус змогли контролювати енергію вогню, почали використовувати збиральництво та мисливство в якості власне людської адаптивної стратегії. Вогонь давав змогу готувати більшу кількість їжі, якої вистачало для утворення відносно сталих великих груп, що змогли опанувати великі території. На той час існування та розпад таких груп як, власне, і вся стратегія виживання, не були повністю усвідомленим процесом, а тому керувалися об'єктивними законами природи.

Пройшло ще, приблизно, 460 тис. років до того моменту, відколи процес виживання набув усвідомлених форм. Вони полягали, насамперед, у здатності Гомо сапієнс до доцільного розведення тварин та вирощування перших злаків, що, в свою чергу, дало змогу жити людству осілим способом життя у селах, містечках та великих містах.

За визначенням Арістотеля, суспільство, яке складається з кількох поселень, є цілком досконалою державою. Таким чином, держава належить до того, що природно існує, і, що людина по своїй природі є істотою політичною, яка прагне до специфічних форм суспільної організації.

Визнаючи, що політична організація суспільства на певних етапах свого розвитку часто не має чітко визначених спеціалізованих форм, що, однак, не свідчить про її відсутність взагалі, Мортон Фрайд пропонує наступне її визначення:

"Політичною можна вважати організацію, яка включає в себе ті частини соціальної організації, що напевно стосуються індивідів та груп, які керують справами суспільної політики, або тих, що прагнуть управляти призначенням або діями таких індивідів та груп. "

Політичні форми організації життя не існували у природі, а тому її закони не могли бути придатні для вирішення проблем, які почали виникати в нових умовах. На зміну природним чинникам адаптації прийшла культурна стратегія виживання із свідомим спілкуванням в якості центральної категорії цього процесу. Нова стратегія грунтувалася на свідомому контролі над джерелами енергії та регенерації і полягала у наявній самосвідомості групи та свідомому відокремленні від інших груп; усвідомленні індивідом себе в якості члена певної спільноти; розрізненні, навіть тимчасовому, між керманичами та керованими; визнанні законної влади; свідомому використанні сили, - одним словом, у здатності до свідомого конфлікту та свідомої гармонії, тобто, політиці.

Звідси політику можна стисло визначити як мистецтво суспільного існування і необхідний чинник збереження цілісності диференційованого суспільства. І на науковому, і на побутовому рівні існують доволі численні уявлення про політику, що пояснюється багатогранністю і багатством прояву означеного явища. Політика тлумачиться і як одна із сфер життєдіяльності суспільства, і як система певних суспільних відносин, в межах яких узгоджуються інтереси різних суспільних груп, і як боротьба за здобуття державної влади чи вплив на неї тощо.

Політика - організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами і соціальними групами задля здійснення власних запитів і проблем.

У політології виокремлюють різноманітні функції політики:

- задоволення владних інтересів усіх груп і верств суспільства;

- раціоналізація конфліктів і протиріч, спрямування їх у русло цивілізованого діалогу;

- організований примус;

- інтеграція суспільства;

- соціалізація особистості.

Така роль політики в суспільстві зумовлена наступними її властивостями:

універсальністю (здатністю впливати практично на всі елементи суспільства, на події і стосунки різного рівня з інклюзивністю (здатністю необмеженого проникнення в різні суспільні сфери); атрибутивністю (можливістю сполучення, поєднання з неполігичними стосунками, явищами, феноменами сучасного суспільства (див. схему 8.)

Політика тісно пов'язана з іншими сферами суспільного життя:

економікою, правом, культурою.

Як переконливо доводять теоретичні розробки західних політологів, взаємовплив політики і економіки призводять до того, що економічна діяльність набуває політичного змісту, а політична поведінка і діяльність трансформуються в економічні, або ж отримують економічну складову свого прояву.

Взаємовідносини політики і права можуть виявлятись у наступному:

право може використовуватись проти політичних опонентів і стати знаряддям антидемократичної політики, але саме право визначає межі діяльності як опозиції, так і правлячих кіл, чим забезпечується стабільність режиму

Значною мірою політика пов'язана також із сферою культури, а саме остання виражає культурний зміст політики, н зв язок з історією, моральністю, гуманістичними засадами суспільства, ідеологічними процесами.

За сучасних умов на політику покладаються завдання бути засобом регулювання соціальних, економічних і духовних відносин. Сучасною політичною наукою сформовані чіткі засади демократичної політики:

- оптимальне поєднання класового і загальнолюдського, універсального і національного.

- гуманістична спрямованість;

- демократизм у здійсненні політики. ( докладніше див. схему 9)

Словник найбільш уживаних термінів

Об'єкт політології - сфера політичних відносин.

Предмет політології: І/ універсалістсько-сумативний підхід: політологія є інтегральною наукою, що інтерпретує різні аспекти філософських, соціологічних, економічних досліджень політичних процесів та інститутів; 2/ аналітико-концептуальний підхід: політологія є автономною наукою, предметом яко являються закономірності структури, функцій розвитку політичного життя у всіх його проявах.

Політологія - раціональне відображення політичного життя, що являє собою систему, знань про цілі, завдання, рушійні сили і зміст політичних процесів, про діяльність людей, партій, громадських об'єднань, держав у сфері політичних відносин.

Політика - організаційна, регулятивна, контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами і соціальними групами -задля здійснення власних запитів і проблем.

Політологія: об"єкт, предмет і структура




Об'єкт

політична сфера

— політичне життя

— політичні проблеми, події, прогнози, "технології" політичних процесів




Предмет

закономірності становлення, функціонування, зміни політичної влади




Методи

— діалектико-матеріалістичний

—нормативно-ціннісний

— структурно-функціональний

— біхевіористський

— конкретно-історичного підходу

— культурологічний

інституціональний

— субстанціональний (онтологічний)

— системний

— порівняльний

— соціологічний

— загальнонауковий


Структурні елементи





З
Структурні елементи
акономірності

— виникнення, функціонування і розвитку політичних інтересів та концепцій

становлення, функціонування і зміни політичної влади, системи, режиму





следующая страница >>
Смотрите также:
Зміст політика як суспільне явище І об'єкт дослідження 1 Політична влада І політична система 6
956.63kb.
11 стр.
Тема 1 Політика як соціальне явище. Політична влада План
206.34kb.
1 стр.
Політична влада: природа, ресурси, легітимність
146.34kb.
1 стр.
Політична думка Нового часу
153.41kb.
1 стр.
2. Політика як суспільне явище
343.69kb.
1 стр.
РЕферат Об ’ єкт дослідження
1030.89kb.
5 стр.
Навчально-методичний посібник «Політична історія України»
668.27kb.
3 стр.
Націонал-консерватизм – ідеологія модерного українського націоналізму Вступ. Ідейно-світоглядова основа націонал-консерватизму
88.05kb.
1 стр.
Затверджено” Декан економічного факультету проф. Панчишин С. М
370.27kb.
3 стр.
Україна: політична історія, ХХ – початок ХХІ століття
8.98kb.
1 стр.
Програма фахових вступних випробувань
395.98kb.
3 стр.
Питання до державного екзамену
20.23kb.
1 стр.