Главная страница 1
План дій для вирішення екологічної проблеми

Стан навколишнього середовища змінюється дуже швидкими темпами внаслідок посилення антропогенних впливів. До найяскравіших проявів таких змін слід віднести масштабні зміни клімату, що виявляють себе у погодних аномаліях, стихійних лихах, що дедалі частіше чинять руйнівний вплив в різних регіонах світу, призводять до численних людських жертв та великих матеріальних втрат. Зміни мають глобальний характер, негативні техногенні впливи – яскраво виражений транскордонний характер, а діяльність, що спричиняє до цих природних змін і негативних впливів, гостро потребує міжнародно-правових засобів регулювання з огляду на неможливість належного врегулювання такої діяльності на національному рівні і необхідність координації зусиль різних країн у рамках тісних контактів, на базі міжнародно-правових норм, що відповідають існуючим умовам спільної діяльності, спрямовані на покращення цих умов і адекватні проблемам, що розв’язуються. Національна нормотворчість співвідноситься із міжнародно-правовими чинниками, хоча і не залежить від них безпосередньо.

Роль парламентських інструментів формування екологічної політики є самоочевидною – вона не може існувати поза правовим полем, без законодавчого фундаменту, створення якого є прерогативою ВР. Парламент за своєю природою є найвідкритішим органом державної влади, притаманна йому змагальність політичних груп є ефективним механізмом самоконтролю, а парламентська практика постійно піддається жорсткій громадській оцінці. Наявність розгалуженої багаторівневої системи міжпарламентських зв’язків (участь у міжпарламентських асамблеях міжнародних організацій, існування понад 60 депутатських груп двосторонніх зв’язків тощо) створюють умови для міжнародного обміну досвідом. Високої оцінки заслуговують кваліфікація і досвід експертів Верховної Ради. Їхні оцінки часто є більш об’єктивними, ніж оцінки колег, які працюють в інших органах влади, що є суб’єктами законодавчої ініціативи і не завжди вільні від впливу факторів корпоративної солідарності. Внутрішньо парламентська ж конкуренція суб’єктів законодавчої ініціативи сприяє неупередженості парламентських експертів.

Водночас слід констатувати, що природоохоронна проблематика і питання сталого розвитку в цілому досі не стали пріоритетами в діяльності ВР про що свідчить, зокрема, і той факт, що чисельність членів профільного Комітету в кожному скликанні значно менша від гранично допустимої в той час, як у ряді інших постійних парламентських комітетів (скажімо, в паливно-енергетичному чи в закордонних справах) склад формується в умовах жорсткої конкурентної боротьби. Ставлення ж до законопроектів, що мають природоохоронне значення, в більшості Комітетів ВР традиційно визначається переважно чинниками господарського характеру.

Політична воля, відображена в рішеннях ВР одного й того ж скликання, не завжди є стабільною, почасти узалежнюється кон’юнктурними чинниками. Найбільш промовистим прикладом мінливості позицій депутатського корпусу стосовно питань, що мають виразне природоохоронне значення, є рішення щодо запровадження ВР першого скликання мораторію на будівництво нових потужностей ядерної енергетики в 1990 році та скасування цього рішення тим таки складом ВР у 1993 році.

Однак за всіх вказаних недоліків парламенту, за визнанням переважної більшості іноземних та вітчизняних дослідників, українське природоохоронне законодавство є достатньо розвинутим, а основні акти (Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу», «Про природно заповідний фонд») враховують міжнародний досвід та відповідають сучасним критеріям дієвості. Нормативно правова база природоохорони розвивається достатньо динамічно, про що свідчать, наприклад, нова редакція «Правил охорони морських вод від забруднення та засмічення», яка схвалена Кабінетом Міністрів на початку 2002 року і жорстко регламентує, зокрема, поводження із баластними водами. Суттєвий крок вперед зроблено із внесенням у 2000 році змін до Закону України «Про захист атмосферного повітря» та низкою спричинених ним змін до ряду інших нормативно правових актів.

При цьому, однак, гальмується розгляд законопроектів, принципово важливих для мобілізації фінансово економічних інструментів природоохорони, – «Про екологічне страхування». З метою врегулювання питань застосування продуктів сучасної біотехнології та використання генетично змінених організмів розроблений і внесений на розгляд проект Закону України «Про державну політику регулювання в галузі генетично інженерної діяльності». Але слід відзначити, що за своїм змістовним наповненням цей важливий законопроект не є адекватним реальним потребам забезпечення національних інтересів у контексті експансії генетично модифікованих організмів та продуктів, що їх містять, на східноєвропейському (зокрема, українському) ринку. Попри численні вади як в частині юридичної техніки, так і в змістовному наповненні, його вже в першому читанні підтримали 376 (!) народних депутатів. Схвалення Верховною Радою законопроекту в цілому може стати хрестоматійним прикладом несумлінного лобізму.

Глобальний характер екологічних проблем зумовлює масштаби міжнародної співпраці в сфері охорони довкілля. Слід зазначити, що Міністерство екології та природних ресурсів за інтенсивністю міжнародних контактів впритул наближається до Міністерства закордонних справ, відповідаючи за імплементацію в Україні більше, ніж тридцяти ратифікованих нею міжнародних угод.

Акти ЄС щодо попередження забруднення підземних та поверхневих вод, забруднення повітря транспортними та промисловими викидами та ряд інших безпосередньо сприяли закріпленню відповідних норм, правил та принципів у міжнародних актах загальноєвропейського та світового значення (зокрема, в Деклараціях ООН). Діяльність інститутів ЄС має велике значення, для практичного застосування на міжнародному рівні принципу «забруднювач платить» (РРР – «polluter pays» principle) і передачі відповідного досвіду іншим міжнародним структурам, визначенню способу реалізації зазначеного принципу на рівні національних урядів, створення відповідної нормативно-правової основи в законодавстві країн, що не є членами Європейського Союзу. Велике міжнародне значення мають норми ЄС, спрямовані на запобігання змінам клімату і забезпечення ефективної політики поводження із відходами. Послідовна природоохоронна політика ЄС, що спирається на міцну нормативно-правову базу, не лише зменшує тягар екологічних проблем у країнах членах, але й запобігає здійсненню негативних впливів на країни, що межують із Європейським Союзом (Україна вже 2004 року стала сусідкою ЄС). Природоохоронні стандарти ЄС будуть застосовуватися (а почасти вже застосовуються) у країнах Центральної та Східної Європи з огляду на їхнє прагнення до вступу до ЄС. При цьому впровадження зазначених норм у рамках перехідного періоду вимагатиме тривалого часу, оскільки природоохоронне регулювання в ЄС тісно пов’язане із механізмами ринкового регулювання, що побудовані на ліберальних засадах.

Відповідно, ефективність адаптації природоохоронних норм ЄС до умов країн Центральної та Східної Європи залежатиме від динаміки ринкового реформування цих країн. У цілому, в рамках ЄС створено широку нормативну базу регулювання відносин, що стосуються навколишнього природного середовища, і ряд принципів та норм, закріплених у нормативно-правових актах ЄС, придатні для застосування в країнах ЦСЄ, проте потребують не простого включення до національного законодавства, а поступової ретельної і вибіркової адаптації. Це зумовлено як особливостями розвитку окремих країн, так і певними вадами, що їх не позбавлене законодавство ЄС у сфері захисту навколишнього природного середовища і природокористування. Насамперед, це стосується неповної відповідності актів ЄС принципам сталого розвитку. Так, скажімо, проблеми промислового забруднення значною мірою були розв’язані завдяки згадуваним вище нормативно-правовим актам, що належним чином регулюють відносини, пов’язані із впливом промислових потужностей на довкілля. Однак здійснюваний підхід був недостатнім, оскільки залишалася не реформованою і позбавленою належної бази регулювання сукупність відносин, пов’язаних із енергоспоживанням, дією непромислових джерел забруднення довкілля, недостатня увага приділялася техногенним впливам і енергоємності сільськогосподарської галузі, не створено достатніх правових умов для оптимізації діяльності енергогенеруючих потужностей у цілому. Ефективні заходи в окремих галузях не компенсували браку цілісної збалансованої стратегії.

Адаптація принципів та норм ЄС, прийнятних в умовах сучасної України, має стати важливою складовою програм гармонізації національного законодавства із законодавством ЄС. Суттєвим недоліком вже розроблених програм є недооцінка важливості природоохоронних норм та підхід до економічного реформування з метою створення підґрунтя для господарської інтеграції у відриві від урахування природоохоронних чинників, тобто поза принципами концепції екологічно стійкого (екологічно збалансованого) розвитку. Цей недолік значною мірою зумовлено згаданими вище вадами законодавства ЄС, що до останнього часу недостатньо враховувало принципи екологічно стійкого (екологічно збалансованого) розвитку. Діючі Програми гармонізації законодавства України із законодавством ЄС, на жаль, не приділяють належної уваги саме природоохоронним аспектам правничої взаємодії, фактично ігнорують глибокий і безпосередній зв’язок економічних та екологічних чинників та відповідного законодавства, і мають бути відповідним чином доповнені.

Проблеми екологічного законодавства

1) Декларативний характер законів - вони не є законами прямої дії, як Конституція. У них міститься багато посилань на інші законодавчі чи підзаконні акти - і виникає необхідність у прийнятті додаткових положень чи навіть змін. У той же час Конституція України передбачає, що норми екологічної безпеки закріплюються законодавчими актами. Крім того, така система є досить ускладненою для розуміння й запровадження;

2) Відсутність екологічного кодексу чи іншого законодавчого акту узагальнюючого характеру в даній галузі. Такий екологічний кодекс міг би в загальній частині містити завдання законодавства на предмет правового регулювання, об'єкти та принципи правової охорони навколишнього природного середовища, правове регулювання власності та ін., а в спеціальній — правовий режим охорони й використання природних ресурсів. Цей кодекс був б зручним і простим для застосування еколого-правових норм;

3) Розмір компенсацій та штрафів не відповідає реальній ринковій та неринковій вартості екологічної шкоди. Так, розміри компенсації за незаконне використання деяких птахів, занесених Червоної книги (за 1 птаха): сипуха – 600 грн., беркут –2500 грн.

4) Економіко-правовий механізм природокористування та охорони навколишнього середовища не виконує своєї стимулюючої функції та не створює достатніх економічних гарантій. Так, розмір плати за використання природних ресурсів не відповідають їх ринковій вартості; не достатньо розроблені інститути екологічного страхування та аудиту (наприклад, аудиту мисливських угідь).

5) Недостатній контроль за виконанням законодавства

6) Недостатній рівень знань населення та іноді держслужбовців в галузі екологічного права.

Враховуючи ці недоліки, я склав свій власний план дій вирішення екологічної проблеми:



  1. Створення екологічного кодексу, який безпосередньо мав би керуватися Конституцією України;

  2. Створення законів прямої дії, які мали прямий вплив на екологічний кодекс;

  3. Збільшити розміри штрафів у декілька разів, що має суттєво зменшити відсоток правопорушень, що у майбутньому поліпшить економічні засади охорони навколишнього середовища;

  4. Створення єдиного комітету за регулюванням охорони природи, який має зосереджувати у собі фахівців у цій справі;

  5. Наближення нашого природоохоронного кодексу, до кодексу ЄС.

За Законом кожен громадянин України має право на: безпечне для проживання екологічне середовище; отримання повної, достовірної інформації щодо екологічної ситуації у країні. Сподіваюсь, що саме ці поради допоможуть створити діючі закони, а не тіньові акти для ведення бізнесу, які ми зараз маємо.

Реферат Слави Маєвського


Смотрите также:
Рішення екологічної проблеми
77.13kb.
1 стр.
10. Проект Стратегії національної екологічної політики на період до 2020 року
875.98kb.
5 стр.
Способи одержання інформації, співпраця з науковцями
493.66kb.
5 стр.
Реалізація компетентнісного підходу до навчання учнів
25.59kb.
1 стр.
Рішення Київської обласної ради від. 12. 2011 № -14-vi програм а охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів Київської області на період до 2016 року м. Київ 2011 рік
1288.8kb.
6 стр.
Тема глобалізація та економічний розвиток
431.43kb.
2 стр.
Естетичне виховання у підготовці майбутніх інженерів (історико-педагогічний аспект) Постановка проблеми
85.49kb.
1 стр.
До проблеми підготовки фахівців з проектування систем управління якістю постановка проблеми
128.74kb.
1 стр.
Рішення щодо їх ліквідаціїї Деякі особливості банкрутства в Україні та недоліки правового регулювання Висновок Використані джерела вступ
282.83kb.
1 стр.
Робоча програма ( за кредитно модульною системою навчання ) з курсу Основи екологічної токсикології
169.66kb.
1 стр.
Обґрунтування навчальної дисципліни «релігієзнавство»
75.26kb.
1 стр.
Рішення № Про компенсаційні виплати на пільговий проїзд автомобільним транспортом окремих категорій
31.58kb.
1 стр.