Главная страница 1страница 2


Олексій Волович,

к. і. н., директор Регіонального філіалу

Національного інституту

стратегічних досліджень у м. Одесі.


Особливості глобалізації в Арабському Світі
«Східний світ». - 2010. - № 1 . – С. 33 - 48.

В даній статті здійснена спроба проаналізувати особливості глобалізаційних процесів в Арабському Світі з метою їх врахування в близькосхідній політиці України. Зокрема серед цих особливостей автор приділяє увагу взаємодії арабської і західної цивілізацій, проекту демократизації арабських країн і створення так званого „Великого Близького Сходу”, сприйняттю арабами глобалізації, ролі ісламу в глобалізаційних процесах, проявам глобалізації в економіці, інформаційній сфері, освіті і культурі арабських країн. Автор також досліджує рух антиглобалізму в Арабському Світі. В статті здійснена спроба прогнозу розвитку глобалізаційних процесів в арабському світі, представлені конкретні висновки і рекомендації щодо врахування глобалізаційних процесів в арабському світі в близькосхідній політиці України.
А. А. Волович

Особенности глобализации в арабском мире

В данной статье предпринята попытка проанализировать особенности|особенность| глобализационных | процессов в Арабском Мире с целью их учета в ближневосточной политике Украины. В частности, |в том числе| среди этих особенностей|особенности| автор уделяет внимание взаимодействию арабской и западной цивилизаций, проекту демократизации арабских стран|страна-участницы| и созданию так называемого „Большого|великого| Ближнего Востока”, восприятию арабами глобализации, роли ислама в | глобализационных процессах, проявлениям глобализации в экономике, информационной сфере, образовании и культуре арабских стран|страна-участницы|. Автор также исследует движение антиглобализма в Арабском Мире. В статье предпринята попытка прогноза развития | глобализационных процессов в арабском мире, представлены конкретные выводы и рекомендации относительно|касательно| учета глобализационных процессов в арабском мире в ближневосточной политике Украины.
A. A. Volovych

Peculiarities of Globalization | in the Arabic World
An attempt to analyze special features of global| processes|Carbro| in the Arabic World with the purpose of taking them into consideration in the Middle-Eastern policy|politics| of Ukraine is undertaken in this article. In particular, among these features the author paid attention|attn.| to co-operation between Arabic and Western civilizations, to the project of democratization of the Arabic countries and creation|making| of so-called|so called| „Grater|big| Middle East”, to perception of globalization by the Arabs, to role of Islam in global | processes|Carbro|, to impact of globalization in economy, information sphere, education|formation| and culture of the Arabic countries. The author also studied |explore| |movement| antiglobalism | movement in the Arabic World. In the article an attempt of prognosis of global | processes|Carbro| development in the Arabic World is undertaken, concrete conclusions|inference| and recommendations concerning global | processes|Carbro| in the Arabic World which should be taken into consideration in the Middle-Eastern policy|politics| of Ukraine are presented. |represent|
На початку ХХІ-го століття глобалізаційні процеси охоплюють практичні всі сфери життєдіяльності будь-якої країни світу і мають як спільні параметри, так і певні регіональні і субрегіональні особливості. Незважаючи на те, що на даний момент існує чимало досліджень, присвячених розгляду явища «глобалізації», це поняття поки що не має визначення, яке можна було б вважати найбільш універсальним і остаточним, оскільки осмислення цього процесу глобалізації перебуває |перебуває| у розвитку.

В сучасній політології існує чимало визначень поняття «глобалізація». Відомі західні дослідники П. Уорслей, Р. Робертсон характеризують глобалізацію як «ряд процесів, які складають єдиний світ», як стан «єдиного людського суспільства». Прихильниками подібного трактування глобалізації виступають представники західної наукової школи: С. Амін, Б. Бузан, З. Бжезинський, Л. Бентон, А. Гіршман, А. Страус та інші [Діалог 2006].

Методологічні і концептуальні засади глобальних трансформацій сучасної епохи розглядаються в монографії відомого українського вченого А. Гальчинського «Глобальні трансформації: концептуальні альтернативи. Методологічні аспекти» [ Гальчинський 2006, 240-297 ]. Серед українських дослідників глобалізації в арабських країнах в першу чергу слід назвати О. Коппель, Б.Парахонського, [Коппель О., Парахонський Б.], Кочубея Ю. [Кочубей 2002], В. Шведа, [Швед 2009], А. Захарченко [Захарченко 2009], а також Ю. Скорохода, О. Маначинського, Р. Рукомеду, Є. Жеребецького, Д. Кушніра, деякі дослідження яких опубліковані в колективній монографії «Близький Схід: міжнародна безпека, регіональні відносини та перспективи для України». [Близький Схід: міжнародна безпека 2008]

На наш погляд, найбільш повно концептуальні і теоретичні засади глобалізації в арабському світі представлені в праці В.І. Нагайчука «Глобальні виклики та регіональні процеси на Близькому і Середньому Сході». [Нагайчук 2009, 318 – 355 ].

Глобалізаційні процеси на Близькому Сході через призму арабсько-ізраїльського конфлікту досліджуються у збірнику статей А. М. Захарченко [ Захарченко 2009, 240 с. ] Інформаційно-комунікаційні аспекти глобалізації на Близькому Сході досліджуються в монографіях С. Ю. Зінько [Зінько 2005, 275 c.]; [Зінько 2009, 364 с.].

Серед арабських дослідників глобалізації своїми глибокими працями вирізняються такі автори як Исам Но’ман [Но’ман 2001], Мартін Хор, [Хор 2003 ] , Фаузі Саллух, [Саллух 2002 ] , Ахмед Тархан [Тархан 2003 ], Саййар аль-Джмейль [Аль-Джмейль 2000] та інші.

Узагальнюючи підходи згаданих дослідників, на наш погляд, під глобалізацією слід розуміти процес розширення і поглиблення економічних, політичних, соціальних і культурних зв'язків між державами і народами, який став результатом інформаційної революції і відбувається внаслідок безперешкодного пересування людей, інформації, товарів і капіталів в світових масштабах. Отже, глобалізація становить комплексне геополітичне, геоекономічне і геокультурне явище, яке здійснює потужний вплив на всі сторони життєдіяльності суспільств. Завдяки розвитку науки, технологій і продуктивних сил, глобалізація стала фактором інтенсифікації міжцивілізаційного діалогу по лінії Схід – Захід та Південь – Північ.
Глобалізація – синонім американізму.

Глобалізація нерідко ототожнюється з американізацією, що пов’язано із зростанням впливу США в міжнародному житті в XX і ХХІ століттях. Посилення впливу США відбувається не тільки явно, але й побічно, що проявляється в просуванні так званого "західного способу життя" на всі країни світу. Глобалізація має характер американоцентричності (Рах Americana). Такий тип уніполярного розвитку отримав назву "вестернізації". Згідно з моделлю А. Страуса, в центрі світоустрою знаходяться США, навколо яких гуртуються країни Європи, Канада, Японія, Австралія та Нова Зеландія.

За словами Г. Киссинджера, «головним фактором глобалізації є Сполучені Штати, які найбільше виграли від сил, які вони випустили на волю». [Киссинджер 2002, 235-236]. У своїй книзі «Ще один шанс» Зб. Бжезинський характеризує сучасний період глобалізації як «феномен глобального політичного пробудження», що є|з'являється| втіленням «загальної спрямованості до отримання людської гідності»|чесноти|. На думку Зб. Бжезинського, «глобальне політичне пробудження історично є|з'являється| антиімперським, політично антизахідним і емоційно|емоціональний| все більш антиамериканським. Глобальне політичне протистояння є|з'являється| загрозою|погрозою| не тільки|не лише| для США як лідера країн Півночі, але і для всієї західної цивілізації» [ Глебова ].

У своїй роботі «Сучасні арабські погляди на глобалізацію» арабський автор Мохаммед Абід аль-Джабрі, прирівнює глобалізацію до американізації або до універсального розповсюдження|поширення| американських ідей і цінностей. На думку багатьох інших арабських дослідників, американізація призводить до знищення національної самобутності народів, культурних традицій, місцевих економік та державних інститутів в цілому [аль-Джабрі 2001, 7 ]

Проте, на нашу думку, провідна роль США в процесі глобалізації визначається передусім їх потужним економічним потенціалом. Протягом останніх десятиліть США є лідером у світовій валютній системі, в продуктивності праці і ефективності економіки. США мають наймогутніший у світі науковий потенціал, який реалізується у виробництві і бізнесових проектах. На США припадає майже 45 % відсотків світових витрат на наукові розробки, що дозволяє їм контролювати 72 % світового ринку інформаційних послуг. США посідають ключові позиції в міжнародних фінансово-економічних та торгівельних організаціях: МВФ, СОТ, Світовому банку, МБРР, ОЕСР та інших структурах. Після Другої світової війни за обсягом ВВП США стабільно посідають перше місце у світі. Американські військові видатки становлять майже 40% військових витрат на оборону всіх країн світу. [Гальчинський А. 2006, 260].
Негативні сторони глобалізації в арабському світі

На думку багатьох дослідників глобалізаційних процесів, глобальна економічна система не може вважатися прийнятною, оскільки багатство лише 225 найбагатших осіб світу складає понад 1 трлн. дол. США, що дорівнює річному доходу 47% країн світу, або більш ніж 2,8 млрд. людей. За даними ПРООН, частка 20% найбіднішого населення світу в глобальному доході скоротилась з 2,3% у 1960 р. до менш ніж 1,1% у кінці 90-х років. Концентрація капіталу 172 із 200 найбільших корпорацій у світі, які контролюють світовий економічний розвиток, належать всього п’ятьом країнам світу - США, Японії, Франції, Німеччині і Великій Британії. На думку деяких дослідників, ці 5 країн правлять світом, використовуючи глобалізацію як інструмент, в результаті чого глобалізація призводить до поглиблення бідності і збільшення кількості безробітних, оскільки виробництво у високотехнологічних галузях не потребує великої кількості робітників. Відношення доходу 20% найбагатшого населення землі, так званого золотого мільярда, до доходу 20% найбіднішого населення планети становило 30:1 у 1960 р., 60:1 у 1990 р. і 90:1 у 1999 р. Таких темпів перерозподілу глобального валового продукту ніколи не було раніше в історії світової цивілізації [ Економічна глобалізація ].

За даними ООН, країни так званого Світового Півдня включають близько 140 держав, в тому числі й арабських, в яких проживає 80% населення Землі.|грунту| При цьому, дана значна кількість населення проживає на засоби|кошти|, що становить до 2 дол. в день. 25% населення в цих країнах – неграмотні, 130 мільйонів дітей шкільного віку не мають можливості|спроможності| навчатися|виучувати|, приблизно 1.1 млрд. чоловік не мають вільного доступу до водних ресурсів [Глебова ].

Населення ряду близькосхідних країн зростає надзвичайно високими темпами (біля 3 відсотків на рік). Так, за оцінками експертів, динаміка зростання населення Єгипту з 57,7 млн. у 1995 р прогнозується до 77,3 млн. осіб у 2015 р., (Іраку, відповідно, - з 21,0 до 36.6 млн., Ірану - з 64,8 до 106,6 млн., Саудівської Аравії - з 18,6 до 34,4 млн.), в той час як кількість населення європейських країн, включаючи Україну, залишиться практично незмінним, а можливо і зменшиться. Швидке зростання населення ставить перед країнами регіону проблему харчового забезпечення, яку важко самостійно вирішити у складних умовах регіону. Можна очікувати подальшого зростання потоків міграції з країн Близького Сходу в напрямку до Європи, що створює неабияку проблему для існуючої системи безпеки і стабільності.


Особливості політичного устрою арабських країн.

В політичній площині арабський світ є досить нестабільним через низку факторів: розповсюдження ісламського фундаменталізму, арабсько-ізраїльська конфронтація, високі темпи зростання населення на тлі відставання виробництва продовольчих товарів і нестачі водних ресурсів, гонка озброєнь, значні контрасти в рівні економічного розвитку арабських країн, а також їх залежність від провідних західних держав, які намагаються встановити контроль над енергетичними ресурсами Близького Сходу. До цього слід додати також цивілізаційні розбіжності між арабськими країнами. Незважаючи на спільне етнічне походження, спільність мови і релігії, поняття арабської єдності є досить умовним. Так, країни Арабського Магрібу - Туніс, Алжир і Марокко мають більше спільного з Францією і Іспанією ніж з Саудівською Аравією, Іраком, Єменом чи Кувейтом. Отже, наявність арабської нації («арабської умми») є швидше міфом ніж реальністю.

Специфікою політичної системи на Арабському Сході є вирішальна роль глави держави, який зосереджує у своїх руках усі важелі правління, як у внутрішньополітичних справах, так і на міжнародній арені. Саме консерватизм політичних еліт, які перебувають при владі по 30 - 40 років, призводить до політичної стагнації і не дозволяє проводити повноцінні політичні та економічні реформи. Питання наступності влади – одна з найбільш характерних рис політичної культури Арабського Сходу. У країнах з республіканською формою правління при зміні влади вона найчастіше дістається або дітям колишнього глави держави, або представнику правлячого клану. Це дає підставу ліберальним колам на Заході говорити про дуже незначну роль виборів, як демократичного інституту, у політичному житті країни, що свідчить про неспроможність громадян за допомогою голосування впливати на свою долю.

Якщо ми розглядатимемо|розглядуватимемо| «особливості» кожної арабської країни окремо|нарізно|, то побачимо, що Саудівська Аравія, наприклад, стоїть перед проблемою трансформації абсолютної монархії в конституційну. В Єгипті надзвичайний стан діє з 1981 року і постає проблема передачі влади наступнику 80-літнього Х.Мубарака. Така ж проблема виникає і в Лівії, де М. Каддафі керує державою з 1969 року. Проблемним питанням в Сирії|Сирії| є|з'являється| впровадження принципів громадянського |громадянського| суспільства|товариства| і політичного плюралізму і збереження влади президентом Башаром Асадом, батько якого Хафез Асад правив країною понад 30 років. С. Хусейн правив Іраком фактично з 70-х років і без всякого сумніву продовжував би правити довічно, якби американці не усунули його від влади фізично. Президенти Тунісу і Ємену теж перебувають при владі вже понад 20 років. Подібні особливості характерні|вдача| майже для кожної арабської країни, можливо, лише за винятком Лівану, де демократія заснована на рівновазі безсилля основних релігійних конфесій і етнополітичних угруповань [Близький Схід: ключові пріоритети ].

Слід зазначити, що|слід відзначити , що| спроби реформування арабських суспільств|товариств| в рамках|у рамках| глобалізаційних| процесів здійснюються в деяких арабських країнах, починаючи|розпочинати| з|із| 80-90-х років минулого століття|віку|. У цей період в арабських країнах активно створювалися групи по захисту прав людини, які, як правило, вступали в конфлікт з|із| існуючими режимами. Як альтернатива цим групам і з метою демонстрації «турботи» держави про права людини в деяких арабських країнах запроваджувалися |засновували| посади міністрів з прав людини, головним завданням|задачею| яких було створення|створіння| сприятливого зовнішнього іміджу тієї або іншої країни у сфері прав людини.

Політична опозиція в арабських країнах найчастіше представлена|уявляти| різновидами ісламського фундаменталізму. Ісламські опозиційні рухи отримують користь з|із| недієздатності і корумпованості| світської інтелектуальної еліти і політичного істеблішменту, виступаючи|вирушати| як єдина альтернатива існуючої влади. Іншими словами, існування ісламізму в арабських країнах багато в чому пояснюється як невдачами існуючих правлячих режимів в проведенні економічних і демократичних реформ, так і прагненням до незалежності від західного домінування, яке зокрема проявляється в процесі глобалізації [Niva Steve 1998, 27 ].


Сприйняття арабами глобалізації.

Той факт, що в арабській мові з'явилося кілька термінів, що означають поняття «глобалізація», свідчить про зростаючий інтерес арабів до цього явища сучасності. В той час як слово глобалізація в більшості мов народів світу звучить однаково, будучи калькою з англійського варіанту, в арабських країнах для поняття «глобалізація» існує власний термін «ауляма», від арабського слова «алям» - (світ). Вперше термін «ауляма» був запроваджений відомим арабським вченим Саміром Аміном. Раніше використовувалися інші терміни: «каукабийя» - («каукаб» - планета), «шаумаля» - («шаміль» - всеохопний), «каунійя» - («каун» - всесвіт) [Зінько 2005, 9 ].

Про інтерес до глобалізаційних процесів в арабському світі свідчить велика кількість конференцій і круглих столів, які проводяться в арабських столицях. Переважна більшість арабських інтелектуалів і населення арабських країн ставиться до глобалізації, особливо до її культурних та ідеологічних аспектів, негативно з більшою чи меншою мірою радикалізму Одні вбачають в глобалізації загрозу секуляризації і руйнації ісламських засад арабських суспільств, інші вважають, що глобалізація є «формою американської гегемонії», яка загрожує арабській культурній спадщині. Лише незначна частина арабських інтелектуалів вважає, що глобалізація відкриває арабам шлях до прогресу і співпраці з іншими народами світу. Деякі арабські дослідники розглядають глобалізацію як нову форму колоніалізму, коли розбудова національних держав вступає в конфлікт з логікою глобалізаційного розвитку.

Аналізуючи роботи арабських авторів, можна виділити три основні підходи до глобалізації в арабському світі:



Перший підхід - страх перед глобалізаційними змінами, які можуть призвести до нищення культури, руйнації традиційних засад арабського суспільства, аж до посягань на національного суверенітет. Апологети такого підходу закликають до майже повної ізоляції, замкнутості і спротиву західній гегемонії.

Другий підхід - сприйняття глобалізації як багатопланового і різнобічного об’єктивного процесу. Послідовники цього підходу пропонують відкинути західну ідеологію і використовувати лише досягнення новітньої технології для розвитку власного суспільства.

Третій підхід – майже повна підтримка глобалізації, характерна для вестернізованих арабських країн - Єгипту, Лівану, Йорданії, Тунісу.

Четвертий підхід - сприйняття глобалізації як процесу, основні елементи якого існували ще в часи Арабського халіфату [Зінько 2005, 9 -10 ].

Серед арабських дослідників глобалізації переважає думка про те, що її не треба боятися, а слід розробити власні проекти, які мінімізують її негативні впливи, ризики і виклики. На їх думку, необхідне глибоке вивчення проблеми глобалізації, щоб згодом арабсько-мусульманський світ зміг оптимально адаптувати її до своїх реалій.

Переважна більшість арабських інтелектуалів і населення арабських країн ставиться до глобалізації, особливо до її культурних та ідеологічних аспектів, негативно з більшою чи меншою мірою радикалізму Одні вбачають в глобалізації загрозу секуляризації і руйнації ісламських засад арабських суспільств, інші вважають, що глобалізація є «формою американської гегемонії», яка загрожує арабській культурній спадщині. Лише незначна частина арабських інтелектуалів вважає, що глобалізація відкриває арабам шлях до прогресу і співпраці з іншими народами світу. Деякі арабські дослідники розглядають глобалізацію як нову форму колоніалізму, коли розбудова національних держав вступає в конфлікт з логікою глобалізаційного розвитку.

Арабський Схід, як і будь-який інший регіон світу, не може уникнути процесу глобалізації. Оскільки соціально-економічний і політичний розвиток арабських країн досить різноманітний, і процеси їх інтеграції в світову економіку значно відрізняються, то і рівень їх охоплення глобалізаційними процесами є неоднаковим. Рівень життя громадян нафтовидобувних арабських країн (арабські країни Перської затоки, Лівія) значно вищий ніж у тих арабських країнах, які практично не мають власних енергоресурсів взагалі (Ємен, Йорданія, Ліван, Туніс, Марокко, Мавританія, Джібуті), або мають їх в незначних обсягах (Єгипет, Сирія, Алжир, Судан). Згідно з дослідженнями Швейцарського інституту економіки, проведеними в 2000-2004 рр. серед 22 арабських країн найбільш глобалізованими є ОАЕ, Йорданія, Кувейт і Бахрейн, а найменш - Сирія, Алжир і Туніс [Ożarowski R ].



Іслам і глобалізація.

Ісламське трактування глобалізації полягає в універсальній суті світоустрою. У Корані (49:13) сказано: «Було Вас поділено на народи і племена, щоб ви знали один одного». У хадісі Кудсі зазначається: «Мої раби, я не пригноблюю Вас і не хочу допустити, щоб пригноблювали один одного ви». З часу його розповсюдження Іслам ніс свій релігійний заклик у глобальному вимірі, залучаючи у його сферу впливу різні нації і народи, без територіальних та географічних поділів [Зінько 2005, 6 ]

Іслам здійснює визначальний вплив на всі сторони суспільного і індивідуального життя в арабському світі. Іслам як пріоритетна рушійна сила розвитку так само, як і сучасна арабська культура, впливає на поведінку, громадські |громадські| стосунки і мораль в сучасному арабському суспільстві|товаристві|.

Іслам як ідеологічне підґрунтя арабо-мусульманського світогляду виконує такі функції в сучасному арабському соціумі як формування картини світу і місця в ньому арабів, політичну ілюзійно-компенсаційну, емоційно-психологічну, комунікативно-інтегративну, регулятивно-контролюючу, педагогічну, морально-етичну, художньо-естетичну та екзистенційну парадигми існування арабської спільноти.

Посилення ісламського фундаменталізму можна розцінювати як певну реакцію широких мас населення на глобальні процеси модернізації соціально-економічного життя, що вимагає відмови від традиційних цінностей та перегляду звичних схем самоідентифікації. В системі міжнародних взаємин процеси консолідації ісламу пов'язують з посиленням зовнішньополітичного тиску США і Заходу на ісламські країни, розчаруванням в ефективності арабсько-ізраїльського мирного процесу, подіями в Іраку тощо.  Ісламістські рухи виникають в тих арабських країнах, в яких особливо відчутно проявляється криза державної законності і соціальної справедливості [Захарченко 2008, 121 ].

Ісламісти вважають, що іслам забезпечує життєздатну систему віри і формує модель цілісності суспільства та правління, що він є альтернативою капіталізму, комунізму, ліберальній демократії та іншим соціально-політичним та ідеологічним системам. Ісламісти також вважають що корумповані арабські правлячі режими та іноземні впливи вносять "неправедність" в їхні суспільства, підривають природний порядок відносин чоловіка і жінки, руйнують сім'ю та вносять аморальність.

Європейський спосіб бачення проблем Близького Сходу є більш привабливим для ряду близькосхідних країн в порівнянні з американським і має багато прихильників в арабському світі. Базовою засадою тут є питання тіснішого та масштабнішого співробітництва між країнами з різними типами культур, економічна вигода для всіх частин регіону, спільна безпека, зменшення напруженості та зниження ризику збройного конфлікту. На відміну від американської схеми таке партнерство не викликає ворожості в арабсько-ісламському світі, оскільки переважна більшість європейських країн не позиціонує себе як стратегічних союзників Ізраїлю [Пахомов ].

Основними причинами поширення популярності ідей ісламського екстремізму серед бідних прошарків арабского населення та посилення його впливу на глобалізаційні процеси в арабських країнах Близького Сходу, залишається сукупність внутрішніх проблем: перебування при владі в більшості країн регіону авторитарних режимів; швидке зростання населення близькосхідних країн в умовах хронічного відставання темпів економічного й соціального розвитку; подальше погіршення соціального стану широких народних мас. В цьому контексті, ісламський фундаменталізм являє собою нове “повернення до першоджерел”, викликане хворобливою трансформацією структур мусульманського суспільства під час його нелегкого пристосування до вимог модернізації господарських механізмів і глобалізації світових економічних зв'язків, а також “вестернізацією” побуту та соціальних зв'язків між людьми, що підриває традиційну монополію ісламу [Григорьева 2001, 122-139].


Особливості економічної глобалізації в арабському світі.

В основі сучасної економічної глобалізації лежить розвиток світових ринків товарів, послуг, праці і капіталу. Економічна глобалізація являє новий рівень інтернаціоналізації та міжнародної економічної інтеграції, що характеризується інтенсифікацією і новою якістю внутрішніх міжнародних зв'язків у планетарних масштабах [ Зянько 2006, 152 ].

Наприкінці 90-х років була почата в цілому успішна спроба реанімувати ідею інтеграції арабських країн в економічній сфері й ініціювати створення єдиного торговельно-економічного простору за участю країн регіону. Проте окремі арабські держави, у тому числі Ірак, Сирія, Ліван, Судан, Ємен та інші і дотепер знаходяться поза активною інтеграційною тенденцією. На міжарабську торгівлю приходиться лише 5-8% усього товарообігу країн регіону Північної Африки і Близького Сходу. Це говорить про наявність серйозних проблем економічного і політичного характеру в регіоні.

Усвідомлюючи той факт, що країни Арабського Сходу до початку XXІ століття підійшли з різним багажем політичних і економічних досягнень, Єгипет у 2003 р. виступив з ініціативою розвитку системи міжарабських відносин. Цей документ містить у собі цілий комплекс заходів, що передбачають зокрема, створення нових структурних об'єднань усередині арабського співтовариства з метою диверсифікованості багатосторонніх зв'язків і підвищення ефективності взаємодії між країнами в подоланні економічної відсталості [Близький Схід: ключові пріоритети ].

Вельми скромною є питома вага арабського світу у глобальній економіці. Так, у 2006 році сукупний ВВП арабських країн, в яких проживає понад 5% населення світу, становив лише 2,64 % (1 27 трлн дол. США) від загальносвітового обсягу ВВП і поступався ВВП однієї Іспанії (1,34 трлн дол.). На арабські держави припадало лише 4,11 % світової зовнішньої торгівлі і 4.78% усіх прямих іноземних інвестицій у світі. Сукупний експорт арабських країн, без енергоносіїв, поступається експорту Фінляндії. Протягом останніх 20 років ХХ сторіччя зростання доходу на душу населення в арабському світі складало лише 0,5% на рік, що було другим найнижчим показником у світі після Африки на Південь від Сахари.

Гострі соціальні проблеми є характерними для арабських країн, близько 24% населення яких змушені існувати на 2 долари в день. В окремих арабських країнах частка населення, що живе за межею бідності, складає 44 - 45% (Єгипет та Ємен). Рівень безробіття в арабському світі становить у середньому 12,7 % , що є одним з найвищих показників серед країн, що розвиваються. Безробіття серед молодих людей у віці від 15 до 24 років (60% від усього населення) становить в середньому по регіону понад 30%, а в окремих країнах перевищує 40%. [Нагайчук 2009, 320-321].

Стосовно економічного розвитку арабських країн, рівень реальної економічної інтеграції яких залишається слабким, вони постійно зазнають тиску з боку глобальної ринкової економіки. На даний час|нині| саме глобальна економіка встановлює правила економічної політики арабських країн. Головна проблема полягає в тому, що арабські країни часто змагаються між собою замість того, щоб співпрацювати. Не зважаючи на|незважаючи на| реформи 70-80-х років, арабське співтовариство|спілку|, за винятком нафтоекспортних| держав, не змогло подолати|здолати| стан|достаток| технологічної відсталості і продемонструвало нездатність до спільних |спільних| дій з метою розв’язання глобальних фінансово-економічних проблем. На даний час|нині| арабські країни конче потребують взаємної довіри|довір'я| і створення|створіння| власних регіональних об'єднань з метою встановлення певної |деякої| економічної рівноваги в епоху глобалізації. Країни, що діють поодинці, не можуть розраховувати на успіх в протистоянні великим економічним блокам країн розвиненої Півночі. Без політичної і економічної інтеграції між арабськими країнами, неможливі рівноправні стосунки між Північчю і Півднем.

Шість арабських країн (Єгипет, Марокко, Йорданія, Туніс, Ліван і Алжир) взяли на себе зобов'язання проводити економічні реформи у відповідності з рекомендаціями МВФ і ВБ. Офіційно зареєстровані ринки капіталів (фондові біржі) мають вісім країн арабського регіону: Саудівська Аравія, Бахрейн, Єгипет, Йорданія, Кувейт, Ліван, Марокко і Туніс. Економічний розвиток сучасного арабського світу в значній мірі|значною мірою| залежить від високорозвинених країн Європи. Країни арабського світу|світу| мають вельми|дуже| слабку|слабу| власну виробничу базу і практично повністю|цілком| залежать від іноземного імпорту. При цьому слід зазначити, що|слід відзначити , що| арабський регіон не має власної ефективної сільськогосподарської бази, імпортуючи основні продовольчі продукти з|із| європейських країн, включаючи Україну.

Глобалізація супроводжується процесом регіоналізації, в результаті якої відбувається активізація міжнародних відносин на рівні окремих регіонів, а також зростає їх вплив на формування загальнонаціональної політики держав. У другій половині ХХ-го століття в арабському світі створено кілька регіональних організацій: Ліга арабських держав (1945 р.), Рада співпраці арабських держав Перської затоки (1981 р.), Союз арабського Магрібу (1989 р.) які охоплюють більшість арабських держав. Проте інтеграція не пустила глибокого коріння і продовжує діяти швидше як тенденція. Відбувається це тому, що арабський світ як і раніше обтяжений вантажем проблем, що не отримали розв’язання, зберігається різкий розрив в рівні економічного розвитку, його розділяють політичні суперечності, боротьба за лідерство, особисті амбіції арабських лідерів [Восток/Запад, 2002, 341]

Слід зазначити, що процес регіональної інтеграції в арабському світі перебуває на початковій стадії. Найбільше інтеграційні процеси притаманні арабським країнам, що входять в Раду|пораду| співпраці|співробітництва| арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ) у складі Бахрейну, Катару, Кувейту, ОАЕ, Оману та Саудівської Аравії. В цих країнах проводяться реформи по удосконаленню політичної системи, розвитку процесу приватизації, підвищенню кваліфікації місцевих людських ресурсів і створенню|створінню| нових робочих місць|місце-миль|. Колективні зусилля країн-членів Ради|поради| співпраці|співробітництва| спрямовані на створення|створіння| спільного ринку товарів, послуг і робочої сили, на подальший|дальший| розвиток стандартизації в різних сферах, становлення єдиної транспортної мережі, |сіті| поглиблення кооперації в сільському господарстві, оброблювальній промисловості, виробництві електроенергії і телекомунікаціях [Проблемы арабской интеграции ] .


Таблиця І.

Окремі показники частки Арабського Світу у світовій економіці (2002 – 2007 рр.).



Показники

Арабський

Світ


Світ

Арабський

Світ


Світ

АС у процентному відношенні до

Світу




2002

2007

2002

2007

Територія

(млн. кв. миль)



5.3

51.8

5.3

51.8

10.2

10.2

Населення
(млн.)

272

6 218

332

6625

2.42

3.56

ВВП

(млрд. дол.)



678

31 614

1 557

54 347

1.71

2.28

Валютні резерви

(млрд. дол.)



137.9

2 477.2

437.8

6.049.5

3.53

3.58

Обсяг зовнішнього товарообігу

(млрд. дол.)



403.10

13 060.2


1217.4

28 271.6

2.44

3.47

Прямі іноземні інвестиції

(млн. дол.)



8 084

678 751


72 470

1 833 324

0.70

3.34

Закордонні грошові перекази

(млн. дол.)



15 391

169 502

32 752

355 438

6.11


6.01

Видобуток нафти

(млн. барелів в день)



19.0

65.4

22.4

86.1


25.79

22.41

Розвідані запаси нафти

(млрд. барелів).



649.4

1121.2

669.7

1331.7

53.67

46.23

Видобуток газу
(млрд. куб. м)

287.7

2.599.3

308.4

2 940.0

7.66

9.69

Розвідані запаси газу

(млрд. куб. м)



57.4

176.8

54.7

188.1

26.44

25.65

Кількість туристів на рік

(млн. чол.)



36.7

703

48.4

903

3.76

3.60

Надходження від туризму

(млрд. дол.)



11.9

74.4

27.8

950

1.73

1.89


Джерело: ESCWA annual review of developments in globalization and regional integration in the Arab countries, 2008 //

http://www.escwa.un.org/information/publications/edit/upload/EDGD-2008-4-e.pdf
Особливості інформаційної глобалізації в арабському світі.

Новітні|найновіші| і інформаційно-комунікативні технології (ІКТ) дозволяють отримати|одержувати| необхідну інформацію з будь-якої відстані в реальному режимі часу і швидко ухвалювати рішення. Сучасні системи телекомунікацій значно полегшують організацію міжнародного інвестування капіталів, кооперацію виробництва на фірмовому рівні. В умовах глобальної економіки державні кордони нестримно|неспинний| розмиваються, а конкуренція національних техніко-економічних потенціалів різко загострюється|загостряє|. Інформаційні технології, зокрема, глобальна мережа Інтернет зв'язує різноякісні технології, структури, вузли, системи в об'єднавче комунікативно-функціональне середовище [Зянько 2006,157].

Рівень розвитку інформаційних технологій в арабському світі значно відстає від країн Півночі. Так, у Сполучених|з'єднаних| Штатах є університети, що мають у своєму розпорядженні більшу кількість комп'ютерів, ніж деякі арабські країни, наприклад Ємен і Мавританія. В той час як в середньому на планеті на кожних 1000 чоловік доводиться|припадає| 78 комп'ютерів, в арабському світі ця цифра складає 18. За деякими оцінками, лише 1,6% населення цих країн (88 на 1000 осіб), в яких проживають 280 мільйонів чоловік, має доступ до Інтернету, що є|з'являється| одним з найбільш низьких показників у світі [Наджа Кадим ] .

До останнього часу більшість близькосхідних телекомунікаційних мереж була інстальована та обслуговувалась західними компаніями, телефонний зв’язок та Інтернет-трафік здійснювався за допомогою західних провайдерів і інфраструктури. Проте за останні роки в регіоні зафіксовано відчутний “цифровий прорив”. Згідно з доповіддю IDC, на Близькому Сході і в Африці видатки у сфері ІКТ у 2008 р. склали до 40 млрд. дол., з яких 23% припадає на країни Затоки. Згідно з дослідженням фірми Rnocs, вартість ІКТ промисловості ОАЕ до 2011 р. складе 2,4 млрд. дол., аналогічно зростають ІКТ-ринки Катару і Кувейту. Проникнення Інтернету і ІР-телефонії в ОАЕ склало 329,5%, Бахрейні – 210,4%, КСА – 207,9% порівняно з регіональним показником, але у Ємені становило тільки Yemen came last with 47.2%.47,2% [Telecoms ].

Згідно з результатами досліджень компанії TeleGeography, кількість Інтернет-користувачів на Близькому Сході зросла з 2005 р. більш ніж у 10 разів, збільшуючись в окремих країнах на 600% (середньосвітова - до 300%). Зростання англомовної аудиторії протягом 2000-2007 рр. становило 31,2%, у той час як арабомовної - 940,5%. У 2006 р. нараховувалось до 19 млн. арабських Інтернет-користувачів, або 10% населення. Проте вже у 2007 р. їх кількість різко зросла, і, згідно з даними InternetWorldStats.com, в Ірані становила 23 млн. користувачів, Єгипті - 6 млн., ОАЕ –1,7 млн., Сирії – 1,5 млн., Лівані – 950 тис., Кувейті - 816,7 тис., Ємені – 270 тис., Палестині – 243 тис. Найвище місце в рейтингу мережевої готовності 2008 р. серед арабських країн посідає ОАЕ (29), залишивши позаду Італію (42), Індію (50), Китай (57), Україну (70) чи Росію (72). У 2006 р. чотири арабські країни ОАЕ, Катар, Кувейт і Ліван перевищили середньосвітовий показник кількості користувачів Інтернету - 8.2 на 100 чоловік, а Йорданія перевищила світовий показник витрат на ІКТ - 6.7% від ВВП, витративши 8.2% від національного ВВП [ESCWA].

Амбіції Єгипту на регіональне лідерство, крім політичної сфери, поширюються також на галузь ІКТ. У 2000 р. створена “зона вільних медіа та медіа-інвестицій”, що трансформувала Єгипет у інвестиційний центр виробництва контенту ЗМІ. До складу зони належать “Місто ЗМІ”, телекомунікаційні мережі Nilesat, кабельні мережі Єгипту.

Інтернет у країні запроваджено через університетську мережу Франції (1993). На відміну від інших арабських держав, програма інтернетизації чітко інституалізована на державному рівні. У 2002 р. започаткована програма “Єгипет PC 2010 – Інтернет-нація - ПК для кожної оселі”, завдяки якій діє вільний, простий і недорогий доступ до Мережі. Єгипетська стратегія в галузі ІКТ на 2007-2010 рр. базується на п’яти пріоритетних напрямах: ІКТ для всіх, е-контент, е-уряд, експортно орієнтовані ІТ-послуги, ІКТ- інвестиції. Усвідомлюючи необхідність вступу до глобальної інформаційної спільноти, Єгипет ініціював трирічну ініціативу широкосмугового покриття, спрямовану на ріст ADSL, надання WiFi в громадських місцях, розгортання WiMAX і заохочення бездротових локальних мереж у селітебних зонах. З метою перетворення Through the agreement, Egypt hopes to get more foreign direct investments to establish as an ICT hub in the Middle East. Єгипту у регіональний вузол ІКТ єгипетська агенція інформаційних технологій ITIDA підписала меморандум з Всесвітнім союзом інформаційних технологій (WITSA) [Зінько 2009, 56-59].
Наслідки глобалізації в арабських країнах у сфері освіти і культури.

На наш погляд, стереотипне уявлення про арабсько-мусульманську культуру, як повністю неадекватну сучасним глобалізаційним змінам у світі є упередженим і не відповідає дійсності. Цінності і характеристики класичної арабсько-мусульманської культури є релевантними тим вимогам, які пред'являють сучасні глобалізаційні процеси. Ідеологічне розмаїття арабсько-мусульманского суспільства характерне визнанням поряд з ісламом християнства, іудаїзму і зороастризму та інших вірувань. Співіснування у арабсько-мусульманскому суспільстві різних релігійних конфесій сприяло утвердженню духу віротерпимості і універсалізму. Особливе значення в арабсько-мусульманскій культурі мав культ знань і наук. Вже при перших халіфах в VII-VIII століттях в Багдаді і Дамаску з'явилася велика кількість публічних бібліотек, перекладалися праці грецьких і римських філософів, географів істориків та літераторів [Архипова ].

Проте сьогодні рівень витрат в арабському світі на підготовку висококваліфікованих кадрів складає 0,2 % від ВНП. Для порівняння в Індії - 0,7%, в Бразилії - 0,6%, в індустріальних країнах Півночі – близько | 3% ВНП. У 1995 кількість університетів в арабських країнах досягла 175. У 1996 році кількість арабів, що отримали|одержували| диплом бакалавра, досягла приблизно 2% від населення арабських країн що складає 8% від працездатного населення в цих країнах. Проте|однак| велика кількість арабських науковців і спеціалістів змушена|змушена| захищатися за кордоном через відсутність розвиненої наукової бази в арабських країнах. Кількість арабських студентів, що проходять|минають| навчання|вчення| за кордоном, за деякими даними складає 250 тисяч. За період з 1998 по 2008 рік "витік мізків" в країни розвиненої Півночі склав більше 500 тис. чол. Іншими словами, в арабських країнах постійно відбувається|походить| неконтрольований відтік професійних кадрів, які не знаходять|находять| для себе реалізації на батьківщині [Zahlan 1999, 156-164| ]. Частка неписьменних в арабському світі все ще складає 30%, а серед жінок сягає 40%. На мусульман припадає лише 1% вчених світу, а капіталовкладення в наукові дослідження становлять 1/7 від світового рівня. В одному Ізраїлі налічується більше науковців, ніж в усьому арабському світі. В усіх арабських країнах за рік перекладається іноземних книг менше, ніж у Греції [Нагайчук 2009, 321].

На думку деяких арабських дослідників, глобалізація в культурній сфері

більше сприяє об’єднанню арабів і збереженню їх культурної ідентифікації, оскільки навіть ті етнічні араби, які проживають в Європі чи Америці надають перевагу арабським ЗМІ. На сучасному етапі глобалізація зазвичай сприймається арабами, як спроба «поглинання арабської культури», нав'язування західних цінностей. В той же час, як видається, араби дещо перебільшують небезпеку вторгнення іноземних цінностей та «імпортних» ідей. Глобалізація зовсім не означає уніфікації культури: в ідеалі вона передбачає створення|створіння| єдиного простору|простір-час|, в рамках|у рамках| якого співіснують різні культури і традиції.
Антиглобалізм в арабському світі.

У 90-і роки минулого століття сформувалася концепція антиглобалізму. Першим виступом антиглобалістів була демонстрація у Мексиці у січні 1994 року, що була спрямована проти угоди про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі. Світова криза 1997–1998 років посилила виступи антиглобалістів проти глобалізації та її головні рушійні сили – Всесвітню торгівельної організації (ВТО), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Світовий банк (СБ). Демонстрації антиглобалістів набирали силу і досягли кульмінації в Генуї, у липні 2001 року, на зустрічі лідерів країн великої вісімки "G – 8". На думку антиглобалістів, капіталістична еліта через міжнародні фінансові організації, ТНК та різні всесвітні організації отримує владу над державами. Діяльність антиглобалістів спрямована на зрив зустрічей на вищому рівні; бойкот різних ТНК та завдання шкоди їх майну, анулювання наднаціональних організацій; розробку альтернативних механізмів розвитку світової спільноти [ Діалог… ].

  На даний час в арабському світі групи антиглобалістів діють легально в таких країнах як Єгипет, Сирія, Ємен, Палестина, Ліван, Марокко і Туніс. Деякі організації, які виступають за права людини, а також для надання юридичної допомоги найманим робітникам, також частково виступають проти глобалізації в Арабському Світі. Антиглобалістського забарвлення часто набувають страйки робітників в арабських країнах. Під гаслами антиглобалізму виступають деякі профспілкові організації. В університетах Каїру і Алєппо (Халеб, Сирія) діють гуртки студентів-антиглобалістів.

В арабських столицях, зокрема в Каїрі, часто відбуваються демонстрації на підтримку палестинського народу і проти бездіяльності арабських режимів, які, зазвичай, жорстоко розганяються поліцією. Наприклад 20-го березня 2000 р. на головній площі Каїру зібралося близько 20 тис. демонстрантів, з яких близько тисячі були заарештовані, серед них і депутати Національних зборів. Зокрема демонстранти в Єгипті висували політичні вимоги стосовно порядку обрання президента країни, скасування надзвичайного стану, який діє в Єгипті з 1981 року, свободи профспілок і т.п. [Contemporary… ].

В кінці 2004 року деякі помірковані антиглобалістські організації і рухи в арабських країнах, які діють за підтримки різних фондів, здійснили спробу об’єднання в рамках «Арабського громадського форуму». Контакти арабських антиглобалістських рухів з подібними рухами в Європі досить спорадичні і обмежені. Створений Євро-середземноморський форум не користується великою популярністю і сприймається в середземноморських арабських країнах скоріше як інструмент глобалізації [Антиглобалістські групи].
Проект демократизації Близького Сходу.

Ідея демократизації і «реконструкції» Близького Сходу зародилася у Білому домі у 2003 році в результаті|унаслідок| пошуків шляхів|колій| почесного виходу Вашингтона з|із| іракської ситуації і прагнення компенсувати непопулярні силові дії США в Іраку конструктивною і привабливою програмою «cвітлого майбутнього» для цього стратегічно важливого|поважного| регіону. Американський проект демократизації Близького Сходу, зокрема, декларує необхідність проведення демократичних реформ та економічної лібералізації «заради боротьби з|із| бідністю і відсталістю, які породжують тероризм». Автори програми «реконструкції» Близького Сходу виходили з того, що західна демократія є|з'являється| універсальною, забезпечує модернізацію, процвітання, справедливість і діалог культур. Відповідно до програми «реконструкції» Близького Сходу, має бути створене таке співтовариство|спілка|, яке б повністю|цілком| відповідало інтересам США в цьому регіоні.

Вперше|уперше| план «реконструкції» Близького Сходу в цілісному вигляді|виді| був сформульований президентом Дж. Бушем в його виступі|вирушанні| 6 листопада 2003 року в Національному фонді|фундації| демократії. Перша фаза «реконструкції» Близького Сходу полягала у створенні|створінні| в Багдаді режимної демократії. На другому етапі реалізації програми передбачалося здійснення тиску|тиснення| на Іран і Сирію|Сирію|, щоб|аби| примусити|змушувати| їх припинити надання|виявлення| допомоги різним палестинським і ліванським радикальним угрупованням. Американські стратеги прогнозували, що у разі |потім| ослаблення|ослабіння| підтримки з боку Сирії|Сирії| та Ірану радикальні палестинські угруповання «Хамас», «Ісламський джихад», «Хизболла» та інші втратять|згублять| можливість|спроможність| вести ефективну і серйозну боротьбу проти|супроти| Ізраїлю.

З|із| початком дискусії навколо|навкруг| американського проекту більшість арабських країн кваліфікували його як спробу втручання у внутрішні справи|речі| країн регіону. Переважна більшість лідерів арабських країн зайняли|позичали| негативну позицію щодо|відносно| американської ініціативи, в один голос відзначаючи, що демократичні реформи мають бути результатом еволюційного розвитку самих арабських суспільств|товариств|, а не нав'язуватися ззовні. Вони також дорікали американцям в тому, що їх план не містить|утримує| згадки|згадування| про необхідність розв’язання арабсько-ізраїльського конфлікту як передумови проведення демократичних реформ в регіоні. На їх думку|на їхню думку|, процес демократизації і перебудови в арабських суспільствах|товариствах| назрів, проте|однак| він повинен реалізуватися зусиллями самих цих суспільств|товариств|, а не нав'язуватися Сполученими|з'єднаними| Штатами у вигляді готових кліше і стандартів, без урахування особливостей як всього Близького Сходу, так і кожної країни окремо.

Значний внесок|вклад| в розробку остаточного варіанту американського плану реформування Близького Сходу внесли також європейські держави, які вже мали до цього досвід взаємодії з середземноморськими арабськими країнами в рамках Барселонського процесу, який нещодавно за ініціативою Франції було переформатовано в Середземноморський Союз. Європейські країни вважають|лічать|, що партнерство між Заходом і арабськими країнами має бути результатом «вільного вибору» і що «країни Близького Сходу і Північної Африки не потребують місіонерів для проведення демократизації».

Концепція реформування Близького Сходу була затверджена лідерами «Великої вісімки» 8-10 червня 2004 р. під час 30-ої зустрічі в Саванні на острові Сі-айленд (штат Джорджія). В результаті|унаслідок| колективних зусиль індустріальних держав на саміті|самміті| «Великої вісімки» був прийнятий документ, який в остаточній редакції отримав|одержував| назву: «Партнерство ради прогресу і спільного майбутнього з|із| регіоном Розширеного Близького Сходу і Північної Африки». Проте американська програма демократизації Близького Сходу почала давати помітні збої вже на першому етапі її реалізації. Враховуючи особливості політики, економіки і стилю життя на Близькому Сході, видається вельми|дуже| сумнівним, що американська чи західна модель демократії може там мати майбутнє. Більшість арабських лідерів достатньо скептично сприймають життєздатність американської моделі демократії на арабському ґрунті [Волович 2004].



Насильницьке «ощасливлення» арабів інструментами «просунутої демократії» не може привести до результатів, на які раніше розраховували США. На думку Зб. Бжезинського, якщо США дійсно хочуть бути лідером політичного оновлення сучасного світу|світу|, їм необхідно очолити свого роду боротьбу за іслам і відновити деяку міру довіри|довір'я| в їх стосунках з|із| ісламським світом, інакше позиції в світі ісламу, займуть |позичатиме| Китай і Росія [Межуев Б.]

    На наш погляд, перші ініціативи президента Б. Обами на близькосхідному напрямку зовнішньої політики США свідчать саме про спроби поновити довіру між США та ісламським світом. У своїй промові в Каїрському університеті 4-го червня 2009 р. президент Б. Обама практично представив нову концепцію близькосхідної політики США, яка значною мірою відрізняється від політики його попередника Дж. Буша по всім основним напрямкам - відносини США з ісламським світом та Ізраїлем, врегулювання арабсько-ізраїльського конфлікту, ситуація в Іраку і Афганістані, відносини з Іраном. Що стосується перспектив демократизації Близького Сходу, то Б. Обама чітко заявив, що «жодна система правління не може і не повинна бути нав’язана одній нації іншою… кожна країна реалізує цей принцип на свій розсуд, виходячи з традицій свого народу… Америка не претендує на знання того, що краще для решти країн». Ці слова можна розглядати як відхід від реалізації проекту Дж. Буша по створенню «Великого Близького Сходу» [Выступление ]



Арабський Cвіт і глобалізація ролі НАТО.

следующая страница >>
Смотрите также:
Олексій Волович, к. і. н., директор Регіонального філіалу
443.47kb.
2 стр.
Олексій Волович, к.і. н., директор Одеського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень. Замітки на полях монографії Соломії Зінько
334.28kb.
1 стр.
Олексій Волович Українська демократія на сучасному етапі державотворення
110.37kb.
1 стр.
Олексій Волович Б. Обама тримає слово
147.33kb.
1 стр.
«Хай живе самостійна російська національна держава!»
66.95kb.
1 стр.
Зінько Соломія
278.03kb.
1 стр.
Інституційна інфраструктура регіонального розвитку в україні: сучасний стан І проблеми формування
196.4kb.
1 стр.
Директор проекта, Директор Московской городской
1991.44kb.
12 стр.
Що у дзеркалі? Історичні й соціальні витоки конституційного процесу
103.18kb.
1 стр.
Спеціальні (вільні) економічні зони: чи ефективний такий інструмент регіонального розвитку
170.41kb.
1 стр.
Перспективи регіонального співробітництва в Чорноморському регіоні та стратегія участі України в очес
502.67kb.
6 стр.
Бюджетирование в 10 схемах виктор Лысковский, Начальник отдела консалтинга, к т. н
177.88kb.
1 стр.