Главная страница 1
ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО

Ж. В. ЗАВАЛЬНА

Жанна Вікторівна Завальна, кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ
ЩОДО ПИТАННЯ ДОГОВІРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ВІДНОСИН ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Зміни в суспільстві та державі вимагають відповідних змін у відносинах із держав-ними органами влади. Нераціональне використання засобів та форм управління призво-дить до відсутності позитивних результатів у діяльності органів державної влади. Ефек-тивне функціонування системи державних органів неможливе без вдосконалення регу-лювання адміністративних відносин. 3 урахуванням тенденцій розвитку суспільних відносин у змісті державного управління відбуваються певні зміни. Одна з таких змін стосується можливого використання договірного регулювання адміністративних відносин. Значення договірних засад у цій сфері зростає, оскільки з розвитком демократії адміністративне право використовує певні засоби, що пов'язане, насамперед, із необхідністю збагачення відносин влади-підпорядкування такими формами, які мають у своїй основі засади свободи та ініціативності.

Проблематиці відносин державного управління у вітчизняній правовій літературі присвячена досить велика кількість праць таких відомих науковців як: В. Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, О. М. Бандурка, Ю.П. Битяк, В. М. Селіванов, В. Ф. Сіренко, B.В. Цвєтков та ін. Також теоретико-правові підходи, основні поняття та дефініції
щодо відносин державного управління досліджувалися вченими радянського періоду -

C. С. Алексєєвим, К. К. Афанасьєвим, Ю. О. Тихомировим, Л. С. Явищем, а також зарубіжними вченими нинішнього періоду - Г. В. Атаманчуком, Д. М. Бахрахом, I. Л. Ба-


чилом, Б. П. Курашвілі та іншими. Враховуючи наукові здобутки в даній проблематиці
все ж вимушені констатувати недостатній рівень розробки адміністративних відносин у
частині управлінських відносин із позиції можливості застосування до них засобів договірного регулювання.

Метою даної статті є встановлення можливості застосування засобів договірного регулювання до відносин державного управління. При цьому завданням є визначення позиції щодо поняття державного управління, видів відносин державного управління, щодо яких може бути застосовано засоби договірного регулювання та визначення підстав їх застосування.

Поняття державного управління не має остаточного визначення у вітчизняній науці адміністративного права і дискутується до сьогодні та представляється у широкому й вузькому розумінні. У широкому розумінні дане поняття дає можливість відмежувати сукупність всіх видів діяльності держави (тобто усіх форм діяльності загалом) від усіх інших недержавних, у вузькому - наводяться особливості управлінської діяльності як відносин, які підпадають під дію адміністративно-правових норм.

У найбільш загальному вигляді державне управління тривалий час визначалось як виконавчо-розпорядча діяльність органів державної виконавчої влади, котра виявляється

Ж.В.Завальна, 2009 100

Завальна Ж.В. Щодо питання договірного регулювання відносин державного управління

у безпосередньому, повсякденному і оперативному впливові на різноманітні суспільні відносини у країні1. При цьому сутність державного управління полягає в то­му, що держава організує соціальні взаємозв'язки таким чином, аби дії учасників сприяли реалізації тих цілей, що визнані суспільством2. Іншими науковцями державне управління визначається як специфічна діяльність держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які безперервно, планомірно, владно і в рамках правових установлень впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до державних інтересів3. Зокрема, іноді воно трактується як діяльність всіх державних органів з врегулювання суспільних відносин, організацію всіх сторін життя суспільства4.

Разом з тим, врахування можливості широкого трактування державного управління як усієї позазаконодавчої та позасудової діяльності держави, поширення в літературі набуло визначення державного управління як самостійного виду державної діяльності, що має підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації функцій та завдань держави у процесі регулювання економічною, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами5.

При визначенні державного управління у вузькому розумінні додатковий наголос ро-биться на тих чи інших особливостях державного управління, надто з метою максималь­но чіткого виокремлення останнього із загального поняття соціального управління. У кожному разі всі науковці визнають і підкреслюють ту обставину, що державне уп-равління серед усіх видів управління посідає особливе місце, зумовлене властивостями, притаманними лише йому, поміж яких називають такі характерні риси, як масштабність та універсальність6. Це означає, що воно поширюється на всі сфери життєдіяльності суспільства. Крім того, органи державного управління всіх рівнів від місцевих до цент-ральних мають можливість адміністративного розсуду, тобто, регулювати відносини в певних межах, встановлених законом.

Г.В. Атаманчук визначає державне управління як практичний, організуючий і регу-люючий вплив держави на суспільну життєдіяльність людей з метою її впорядкування, збереження або перетворення, який спирається на його владну силу7. Крім цього, дер­жавне управління трактується як організований процес керівництва, регулювання і кон­тролю державних органів за розвитком сфер економіки та культури, інших сфер держав­ного життя8.

Разом з тим, Є.В. Додін підкреслює, що державне управління є однією з форм діяль-ності держави і в якості такої виступає як відносно самостійна організаційно-владна, роз-порядча діяльність органів виконавчої влади та її уповноважених в особі адміністрації державних підприємств та установ, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України щодо практичної організації завдань та функцій держави9. При цьому органи державного управління не лише виконують те, що прямо передбачено законом, але й самі в межах закону мають право здійснювати роз-порядчу діяльність, тобто приймати нормативні акта, акта управління, що деталізують загальні норми відповідно до конкретних умов їхнього застосування.

Владно-примусовий характер державного управління на нинішньому етапі впровад-ження людиноцентриської концепції діяльності держави якісно змінюється. Зберігаючи свою владну природу, оскільки її витоком є державна воля, примус як прояв влади перестає бути головною і визначальною рисою державного управління та управлінських відносин. В сьогоднішніх умовах науковці визнають, що управління, має бути зорієнто-вано на обслуговування суспільних потреб10. При цьому, з управлінської діяльності не має виключатися застосування владно-регулюючих і примусових заходів, але з урахуванням того, що вони перестають бути основою змісту цієї діяльності. Домінуючими становляться заходи стимулювання, заохочення формування громадської думки, внутрішньої потреби дотримання визначених норм поведінки, почуття відповідальності та обов'язку перед суспільством.

Остаточна невизначеність поняття державного управління змушує обрати зі всього спектру визначень академічне і далі під державним управлінням розуміти відносно самостійний вид діяльності держави, що його здійснює певна частина державних органів, а також внутрішньо організаційну діяльність апарату всіх держаних органів щодо забез-печення належного виконання покладених на них завдань, функцій, і повноважень11.



Часопис Київського університету права • 2009/2

101

Проблеми державного управління та адміністративне право

Державне управління само по собі не існує, а виражається через встановлення відносин управління. У свій час, відомий вчений В.Г.Афанасьев надав визначення управлінським відносинам як таких, що є складними відносинами людей, різних соціальних колективів, що виникають у процесі здійснення управлінських функцій на основі загальних принципів управління12. На сьогодні управлінські відносини визначають як відносини, в яких орган виконавчої влади діє відповідно до закріпленої за ним компетенції й використовує державно-владні повноваження, спрямовані на реалізацію функцій державного управління13. Проте до відносин державного управління включаються також відносини, що складаються як у внутрішньоорганізаційній діяльності державних органів всіх гілок влади, так і в процесі реалізації функцій виконавчої влади спеціальними державними органами (органами виконавчої влади) та органами місцевого самоврядування, а також іншими уповноваженими на те суб'єктами14. Враховуючи поширеність та складність управлінських відносин, необхідно відмітити, що вони за своїм характе­ром не є однорідними, що дозволяє виділити декілька їх видів. Виділення видів управлінських відносин є важливим та необхідним для дослідження можливості застосування договірного регулювання до управлінських відносин, оскільки не всі вони можуть піддаватися договірному регулюванню, а тільки деякі, що мають певні характеристики.

При здійсненні класифікації управлінських відносин за критерієм напрямків взаємодії між вказаними органами виділяють такі види відносин: субординаційні - за яких взаємодія відбувається шляхом вертикального упорядкування згори до низу; коор­динацію - взаємодія рівноправних сторін при горизонтальному упорядкуванні; реординаційні - зворотне вертикальне упорядкування знизу вгору, коли «низи» стимулюють прийняття «верхами» певних рішень. Координаційні та реординаційні відносинами характеризується демократична організація управління, при цьому субординація реалізується лише в мінімально необхідних межах.

На сьогоднішній день, частка субординаційних відносин у державному управлінні почала дещо зменшуватися, натомість значне місце починають займати координаційні відносини. Така тенденція формується під впливом демократичних змін, що проходять у державі та суспільстві. Координаційні відносини досліджували вчені адміністративісти ще за радянських часів, пропонуючи ті чи інші підходи. В одному з підходів, в якому, на нашу думку, з найбільшою чіткістю відображається фактор розвитку та вста­новлення демократичних начал у державному управлінні, координація визначається як тип соціальної взаємодії, коли сторони виступають як рівноправні партнери15. Взаємодія може виникати в середині апарату управління при наявності взаємної зацікавленості різних ланок апарату, одного або різних структурних рівнів, щодо погодження свого управлінського впливу. Крім того, всі види взаємозв'язків є дво- або багатосторонніми і встановлюються при наявності двосторонньої зацікавленості та готовності до здійснення та підтримки таких зв'язків, також характерно, що встановлення та узгодження таких взаємозв'язків може відходити від будь-кого зі сторін.

Реординаційні відносини характеризуються направленістю ініціативи встановлення управлінських відносин від органу нижчого рівня до органу вищого рівня, таким чином встановлюється зворотний зв'язок в управлінні. В даних відносинах ініціатива встанов­лення взаємозв'язків відходить від суб'єкта який «вимагає» управління.

Управлінські відносини координаційного та реординаціного виду характеризуються наявністю ініціативності всіх учасників таких відносин. Причому воля, яка виявляється на встановлення зв'язків між учасниками також направлена на підтримання даних зв'язків та добровільне виконання, а також направлена на зворотний позитивний зв'я­зок, заснований на добровільності при наявних обставинах. Таким чином, прагнення учасників зв'язку до встановлення зв'язків призводить до взаємозв'язку, який вони встановлюють із власної волі та ініціативи (будь-кого з них - у координаційних та учасника нижчого рівня - у реординаційних відносинах).

В цілому відносини державного управління є предметом правового регулювання. Предметом договірного регулювання можуть бути не всі види управлінських відносин, а тільки їх частина. Виходячи із наданої вище характеристики видів управлінських відносин, можна говорити про використання договірного регулювання тільки щодо координаційних

102

Завальна Ж.В. Щодо питання договірного регулювання відносин державного управління

та реординаційних відносин. Саме в цих двох видах відносин ініціатива будь-якої зі сторін, направлена на погодження волевиявлення при відсутності юридичної відповідальності за неприйняття пропозиції щодо встановлення таких відносин, є їх сутнісною ознакою та показником можливості використання договірного регулювання.

Використання договірного регулювання до окремих видів управлінських відносин обумовлюється двома факторами: соціально-політичним та нормативним. Соціально-політичний фактор - це розвиток держави та її інститутів у напрямку демократизації, що створює сферу застосування договірного регулювання16. Другий фактор - нормативний - є своєрідним відображенням напрямку діяльності держави в законодавчому забезпеченні державного управління. Норми законодавства, що закріплюють можливість побудови відносин «на договірних засадах ...», «спільного вирішення питань..», «досягнення домовленості...», «укладенням угоди...», «укладення договору...», «надання погодження...», «узгодження...» є підставами для використання договірного регулюван­ня в управлінській діяльності.

Нормативними підставами договірного регулювання управлінських відносин є нор­ми права, які закріплюють засоби договірного регулювання та види; сфери діяльності держави в яких можливе договірне регулювання управлінських відносин; коло суб'єктів, що мають право договірного регулювання. На жаль, в більшості випадків законодавчо не зазначається процедура (процесуальна форма) застосування договірного регулювання. Як правило, якщо вона й зазначена, то стосується тільки тих відносин чи сфери, які зазначаються в преамбулі конкретного нормативного акта. Відсутність зако­нодавчо встановленої універсальної процедури договірного регулювання, призводить до неможливості використання такого типу регулювання відносин, хоча за своїми характе­ристиками відносини можуть бути врегульовані договірними засобами.

Нормативну основу договірного регулювання управлінських відносин на сьогодні складають кодифіковані та не кодифіковані закони України та підзаконні акти, серед яких можна назвати: Кодекс адміністративного судочинства України; Бюджетний кодекс України; Закон України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим»; Закон України «Про державні цільові програми»; Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів»; Закон України «Про місцеві державні адміністрації»; Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»; Закон України «Про столицю України - місто-герой Київ»; Закон України «Про стандартизацію»; Розпорядження Кабінету міністрів України «Про заходи щодо реалізації Концепції державної регіональної політики» від 13 вересня 2001 р. № 437-р; Наказ МОН України № 136 від 26.03.2003 «Про порядок відображення в обліку операцій з централізованого постачання матеріальних цінностей»; Наказ МОН України № 400 від 11.08.2005 «Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги населенню України» та інші.

На сьогодні існує та діє велика кількість норм, не об'єднана єдиним законодавчим актом, що призводить до відсутності єдності у правовому регулюванні адміністративних відносин навіть однієї сфери. Так, в одних актах йдеться про адміністративні домовленості або адміністративні угоди, в інших - про договірні засади, основи, начала врегулювання управлінських відносин. Причому, ні одне з названих понять не дає підстави на захист таких відносин, оскільки у чинному Кодексі адміністративного судочинства України встановлюється підсудність справ щодо укладення та виконання саме адміністративного договору, без зазначення варіативного ряду понять чи їх ототожнення.

Однією з вимог до здійснення управлінської діяльності державними органами є її законність, закріплена в Конституції України. Законність полягає у відповідності такої діяльності нормам законодавства. Відсутність єдиних законодавчо встановлених вимог щодо використання договірних засобів регулювання до відносин управління призводить до порушення прав та інтересів суб'єктів адміністративних відносин. Назріла потреба у прийнятті єдиного законодавчого акта щодо договірного регулювання адміністративних відносин та управлінських у тому числі (як частини адміністративних).

Виходячи із викладеного вище, засобами договірного регулювання можуть бути врегульовані тільки управлінські відносини координаційного та реординаційного виду, що характеризуються ініціативністю їх учасників єдиною направленістю на погодження



Часопис Київського університету права • 2009/2

103

Проблеми державного управління та адміністративне право

волевиявлення та відсутністю юридичної відповідальності за відмову в їх погодженні. Така можливість констатується виходячи із наявності нормативних підстав. Договірне регулювання адміністративних відносин (в тому числі управлінських) відбувається на нор­мативних підставах, якими є норми законодавчих актів що фіксують можливість вико-ристання до відносин управління адміністративного договору, як одного із засобів договірного регулювання управлінських відносин. Розрізненість понятійного апарату вимагає упорядкування та встановлення загальних положень щодо засобів, способів та форм договірного регулювання управлінських відносин, можливо в окремому законодавчому акті.



1Советское административное право: Учебник / Под ред. П. Т. Василенко. - М.: Юрид. лит.,

2Курашвти Б. И. Принципы советского государственного управления // Сов. государство и право. - 1980. -№ 11. - С. 51.

3Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С. 16.

4Административное право: Учебник / Под ред. Ю. М. Козлова, Л. Л. Попова. - М.: Юрист, 1999. -
С. 483.

5Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С. В. Ківалова. - Одеса: Юрид. літ,
2003.-С. 162-163.

6Див.: Атаманчук Г. В. Типичное и уникальное в организации государственного управления
(Теоретические вопросы) // Сов. государство и право. - 1985. - № 12. - С. 30-37; Тихомиров Ю. А.
Теория компетенции. - М.: Издание г-на Тихомирова М. Ю., 2001. - С. 74; Герасимов А. П. Противо­
речие и закономерности государственного управления // Сов. государство и право. - 1986. - № 4. -
С. 27-35; Бачило И. Л. О концепции совершенствования системы государственного управления // Сов.государство и право. - 1987. -№ 6. - С. 20-28. Адміністративне право України. Академічний курс:Підручник: У 2 т.: Т. 1: Загальна частина / Ред колегія: В. Б. Авер'янов (голова) та ін.. - К.: Юридична думка, 2004. - С. 185.

IАтаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций. - М.: Юрид лит., 1997. - С. 38.

8Тихомиров Ю. А. Публичное право. - М.: БЕК, 1995. - С. 102.

9Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С. В. Ківалова. - Одеса: Юрид. літ,

10Див.: Авер'янов В. Б. Предмет адміністративного права: нова доктринальна оцінка // Право
України. - № 10. - 2004. - С. 25-30.; Авер'янов В. Б. Нова доктрина українського адміністративного
права: концептуальні позиції / Право України - № 5. - 2006. - С. 11-17.; Авер'янов В. Б. Шляхи формування нової доктрини українського адміністративного права// Правова держава. - Випуск 17. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАЛ України, 2006. - С. 158-166; Вишневецька С. В. Відносини з питань організації праці та управління нею в структурі предмета трудового права // Правова дер­жава. - Випуск 17. - К.: 1н-т держави і права ім. В. М. Корецького НАЛ України, 2006. - С. 236-242.

IIАдміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т.: Т. 1: Загальна Редколегія: В. Б. Авер'янов (голова) та ін.. - К.: Юридична думка, 2004. - С. 61.частина /

12АфанасьевВ. Г. Научное управление обществом. (Опыт системного исследования). -М.: Полит­издат, 1973.-С. 164.

13Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики/ За заг. ред.
В. Б. Аверянова. - К.: Факт, 2003. - С. 31.

14Там само. - С. 22.

15Курашвили Б. П. Почерк теории государственного управления. - М.: Наука, 1987. - С. 231-233.

16Завальна Ж. В. Договірні форми в діяльності держави // Часопис київського університету пра­ва. -№ 3. - 2007. - С. 96-99.

Отримано 19.02.2009

Резюме


В данной статье рассматривается возможность установления связей в административных отноше­ниях на договорных началах. Анализировались административные отношения, входящие в состав предмета административно-правового регулирования. Пришли к выводу, что не все административные

104
отношения, входящие в состав предмета административно-правового регулирования, могут быть уре­гулированы договорным способом, а только те, которые в своей природе содержат добровольное согла­сование волеизъявления, порождающее права и обязанности.

Summary


Possibility of establishing of the connections in administrative relations on the contractual basics is being considered in this article. Administrative relations entering in the complement of the object of the administra­tive law regulation were analyzed. The conclusion has been made that not all administrative relations which entering in the complement of the object of the administrative law regulation can be regulated by a contrac­tual method. Only relations which in the nature contain the voluntary concordance of the expressions of will which generating right and duties can be regulated by a contractual method.


Смотрите также:
Ж. В. Завальна жанна Вікторівна Завальна
138.14kb.
1 стр.
Олішевська Сніжана Вікторівна
65.93kb.
1 стр.
План роботи наукової лабораторії особистісно орієнтованого навчання та виховання на 2011-2012 навчальний рік
169.54kb.
1 стр.
Відділення обчислювальної техніки та програмування
449.11kb.
3 стр.
Галина Вікторівна Лінчевська
65.87kb.
1 стр.
Конституція в житті українського народу
365.15kb.
1 стр.
Рєзнікова Вікторія Вікторівна. Правове регулювання спільної господарської діяльності в Україні: дис канд юрид наук: 12. 00. 04 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2006. Анотація до роботи
25.13kb.
1 стр.
Історія конституційного розвитку України Кременчук 2010 Брошура підготовлена: Волочай Юрій Вікторович
386.53kb.
2 стр.
Мовчан Тетяна Вікторівна
1600.77kb.
8 стр.
Чернуха Ольга Вікторівна
141.7kb.
1 стр.
Урок, проведений в 11 класі учитель Дудник Неля Вікторівна
78.46kb.
1 стр.